Родинно-побутові пісні

Усна народна творчість, або фольклор (з англ. folk-lore — народне слово, народна мудрість) — різножанрові твори, що виникли в сиву давнину в певному середовищі й передавалися з уст в уста.

Авторів пісень, казок, балад і легенд здебільшого ніхто не знав.

Талановиті оповідачі й співці, виконуючи фольклорні твори, уводили в них нових героїв, додавали слова, які вживаються тільки на певній території (діалектизми), іноді скорочували текст — у такий спосіб вони їх відшліфовували. З огляду на це пісні, казки, легенди й інші фольклорні жанри побутують у багатьох варіантах. Не всі твори фольклору дійшли до наших днів, адже регулярно збирати й записувати їх почали лише у ХVІІІ–ХІХ ст.

• усна форма творення й побутування;

• традиційність;

• колективність;

• варіантність;

• анонімність

У фольклорі відображено національний характер, світогляд і менталітет, працю, побут і мрії українців. Отже, це явище національне.

Розглянь таблицю й виконай завдання

Встанови відповідність 

Найчисленніша група серед родинно-побутових творів — пісні про кохання.

Вони передають найінтимніші стосунки між закоханими — від ніжної любові до ненависті. Взаємини хлопця й дівчини переплітаються зі ставленням до їхніх стосунків членів родин закоханих: сестер, братів, батьків, а також сусідів, друзів і ворогів.

Окрім цікавого змісту, пісні про кохання мають досконалу поетику.

Поетика (з грецьк. майстерність творення) — це особливості художньої форми фольклорних і літературних творів (будова, художні засоби, римування та ін.).

• стислість викладу;

• традиційні художні засоби (епітет, художній паралелізм, порівняння, вигуки);

• просте римування;

• задушевність, лірична тональність мелодії;

• проста мелодія;

• повтори (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора)

Епітет — художнє означення: золоті руки, темна душа. У фольклорних творах часто вживають постійні епітети: червона калина, карі очі, чорні брови, сизий орел.

Художній паралелізм — паралельне зображення явищ природи й почуттів:

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.

Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

Порівняння — зіставлення одного предмета чи явища з іншим, чимось подібним до нього: [очі] «темні, як нічка, ясні, як день».

Прочитай пісні та виконай завдання

МІСЯЦЬ НА НЕБІ, ЗІРОНЬКИ СЯЮТЬ

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує — серденько мре.

Пісня та мила, пісня та люба —
Все про кохання, все про любов.
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер навіки зійшлися знов.

Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Де ж ви навчились зводить людей?

Пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» починається романтичним пейзажем, у якому наявні народні символи: місяць — хлопець, козак; зоря — дівчина-красуня; човен символізує життєву дорогу. Дівчина співає пісню, пливучи в човні, а серце козака мліє   кохання до неї. Провідний мотив пісні — торжество кохання, попри тимчасову розлуку молодої пари.

Пісню оздоблено художніми засобами, традиційними для фольклорних творів: порівняннями (як нічка, як день), повторами («Пісня та мила, пісня та люба — / Все про кохання, все про любов»), риторичними звертаннями й питаннями («Ви ж мені, очі, вік вкоротили, / Де ж ви навчились зводить людей?»)

Пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» популярна й нині. Науковці вважають, що вона належить до пісень літературного походження (щоправда, автор пісні невідомий).

ЦВІТЕ ТЕРЕН, ЦВІТЕ ТЕРЕН

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала

Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
І ще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте —
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

«Цвіте терен, цвіте терен» — одна з найпопулярніших пісень про кохання (також відомий варіант «Терен цвіте, терен цвіте»). Провідний мотив пісні — нерозділене кохання, адже милий поїхав «іншої шукати».

Пісня починається з художнього паралелізму, у якому терен символізує життєві труднощі, перешкоди, котрі треба подолати, а потім лірична героїня розповідає про свої переживання: «Хто в любові не знається, / Той горя не знає». Промовистим є й образ цвіту, що опадає. Увесь текст пісні пересипаний пестливими словами: молоденька, вечероньки, кріселечко, миленький. Вони розчулюють слухача (виконавця), викликають співчуття до нещасної дівчини. Драматизм ситуації підсилює антитеза: «І ще очі не дрімали, / А вже сходить сонце».

Прослухайте дві версії пісні «Цвіте терен, цвіте терен» у виконанні Марії Бурмаки й Аліни Паш. Чиє виконання вам більше сподобалося? Аргументуйте свою думку.

СОНЦЕ НИЗЕНЬКО

Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько!

Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько, розвеселиться.

Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю!

Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, —
Я твої ніженьки в шапочку вложу!

Через річеньку, через болото
Подай рученьку, моє золото!

Через річеньку, через биструю
Подай рученьку, подай другую!

Ой біда, біда, який я вдався, —
Брів через річеньку, та не вмивався.

Ой завернуся та умиюся,
На свою милую хоч подивлюся.

«Ой не вертайся та не вмивайся,
Ти ж мені, серденько, й так сподобався.

Ой там криниця під перелазом —
Вмиємось, серденько, обоє разом.

Моя хустина шовками шита,
Утремось, серденько, хоч буду бита.

Битиме мати, знатиму, за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!»

Герої пісні «Сонце низенько» — щасливі, бо закохані. Їхні почуття щирі, сповнені радості в очікуванні зустрічі, яка має відбутися ввечері. Хлопець називає свою кохану серденьком, рибонькою, дорогим кришталем, золотом, милою. Скільки естетики в щирих і ніжних почуттях закоханого парубка, який промовляє: «Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, — / Я твої ніженьки в шапочку вложу!» Ніщо не може зупинити дівчину, навіть розгнівана через непослух мати: «Битиме мати, знатиму, за що: / За тебе, серденько, не за ледащо!» Головне в стосунках закоханих молодих — вірність, чесність і ніжність (провідний мотив пісні).

Пестлива лексика (близенько, серденько, рибонько), епітети (дорогий кришталю, бистрая річенька), підсилювальна частка ой, риторичні звертання поглиблюють ніжні почуття, якими сповнена пісня.

І. Котляревський, творчість якого ви будете вивчати найближчим часом, переробивши пісню «Сонце низенько», використав її в п’єсі «Наталка Полтавка». Саме цей варіант пісні й став улюбленим для багатьох поколінь українців.

Нарîдні пісні — ліричні твори (до ліро-епічних належать історичні пісні). У них народ висловлює свою любов і смуток, захоплюється героями й засуджує ворогів, бажає щастя-долі й різних благ. Залежно від змісту пісень, часу й місця виконання, їх поділяють на календарно-обрядові, суспільно-побутові, історичні й родинно-побутові. Народні пісні мають своєрідну будову — поділяються на куплети (у віршах — строфи), здебільшого з двох або чотирьох рядків.

Мелодія пісні однакова для всіх її куплетів. У народній пісні може бути приспів (або рефрен) — частина твору, що періодично повторюється. Також у пісні можуть повторюватися окремі рядки. Наприклад, у пісні «Цвіте терен, цвіте терен» повторюються останні два рядки кожного куплету.

Установи відповідність

Молодець!